Алабай (середньоазіатська вівчарка) САО, Central Asia Shepherd Dog, Aziat, Sredneasiatskaia Ovtcharka

Історія

Середньоазіатська вівчарка (САВ), відома також як алабай, є однією з найдавніших порід собак, знайомих людству. Деякі дослідники навіть вважають її найстарішою породою, адже археологічні знахідки свідчать, що історія алабая налічує понад 5000 років.

Ця порода належить до молосів — групи великих собак із характерними ознаками, що беруть свій початок у регіоні Молосія, який був частиною стародавнього Епіру. Сучасні алабаї суттєво відрізняються від тих, які зображені на фото початку ХХ століття. Очевидно, їхні далекі предки, що жили тисячі років тому, мали ще більше відмінностей.

Проте, основні риси, сформовані за тисячоліття, зробили цих собак чудовими помічниками людини. Вони стали ідеальними охоронцями та захисниками. Алабаї зуміли вижити в суворих умовах давніх часів, здобувши популярність у різних регіонах: від Каракумських пустель до Монголії, від Кавказьких гір до китайських степів.

Визнання порода отримала ще за часів Радянського Союзу. На той час проводилась ретельна селекція: найсильніших і найвитриваліших собак використовували для служби у прикордонних і охоронних підрозділах. Нині класичні представники породи зустрічаються у Кавказьких горах, де їх використовують як пастуших собак і захисників худоби від вовків. Також вони популярні серед місцевих заводчиків, які цінують їх за мисливські якості, зокрема для полювання на великих тварин, таких як ведмідь.

Опис

Алабай — це сильна, потужна собака з довгими м’язистими лапами, широкою грудною кліткою та міцною статурою. Голова велика, з виразними рисами. Вуха зазвичай складені, а хвіст товстий біля основи. У молодому віці хвіст і вуха часто купірують. Довжина шерсті може варіюватися від короткої до довгої, а забарвлення можливе найрізноманітніше.

Особистість

Характер

Середньоазіатська вівчарка — смілива, розумна та віддана собака. Її природні охоронні інстинкти дозволяють пильно стежити за своєю територією, захищаючи майно та безпеку власників. Вона запам’ятовує кожен куточок своєї ділянки, забезпечуючи максимальний рівень охорони. Для тих, хто живе в приватному будинку, алабай стане чудовим сторожем. Його природні якості сприяють комфортному проживанню на вулиці.

Для комфортного утримання алабая необхідний просторий вольєр, а територія повинна бути огороджена. Порода має вроджений інстинкт до розширення своїх "володінь", тому контроль за її пересуванням є обов’язковим.

У конфліктах алабай проявляє виняткову відвагу та ефективність. Вийти неушкодженим із сутички з такою собакою майже неможливо. Тому важливо відповідально підходити до її виховання. Особливу увагу слід приділити соціалізації, оскільки без належного виховання агресія, властива породі, може стати неконтрольованою.

Навіть якщо алабай потрібен для полювання, власник має пам’ятати, що природна войовничість і агресивність повинні бути під контролем. Регулярні фізичні навантаження, прогулянки та тренування є обов’язковими. При правильному догляді ця собака стане ідеальним компаньйоном як для одиноких людей, так і для сімей із дітьми.

Темперамент

Ця порода має специфічний характер, тому вона не підходить для недосвідчених або нерішучих власників. Однак у роботі з собакою не можна допускати грубості чи несправедливості, оскільки це викличе внутрішній конфлікт і погіршить поведінку тварини.

Навчання

Алабая потрібно починати соціалізувати з раннього віку. Це домінуюча порода, яка вимагає впевненого господаря. Грубі методи дресирування собака не сприймає, тому процес навчання має базуватися на взаємоповазі, справедливості та терпінні.

Для новачків, які раніше не мали справи з алабаєм, фахівці рекомендують відвідувати тренування зі спеціалістами протягом перших років життя собаки. Це значно полегшить процес виховання. Господар має бути впевненим, справедливим і вимогливим, але при цьому не перегинати палку.

Догляд

Алабай не потребує складного догляду. Достатньо кілька разів на тиждень розчісувати шерсть спеціальною щіткою. Обрізання кігтів, чистка вух і купання здійснюються за потребою.

Поширені захворювання

Середньоазіатські вівчарки можуть бути схильні до таких хвороб:

• Проблеми серцево-судинної системи
  Ці захворювання важко діагностувати та лікувати, тому важливо звертатися до кваліфікованих кардіологів. Ознаками можуть бути кашель і підвищена втомлюваність.

• Захворювання дихальної системи
  Хвороби органів дихання трапляються рідко. Їхня поява зазвичай свідчить про інфекцію або знижений імунітет.
  Найчастіше зустрічаються захворювання верхніх дихальних шляхів або бронхопневмонія. Основні симптоми: задишка, ускладнене дихання лежачи, виділення з носа.

• Хвороби шлунково-кишкового тракту (ШКТ)
  До них належать ентероколіт, гострий гастрит, цироз печінки, жовчнокам’яна хвороба.

• Захворювання сечовидільної системи
  Найчастіше зустрічаються пієлонефрит і цистит.

• Проблеми нервової системи
  Можливі такі захворювання, як енцефаліт і епілепсія. При неправильному вихованні собака може стати агресивною або отримати неврози, особливо якщо мова йде про спілкування з незнайомцями.

Автор: Світлана Савіцька — це не просто блогер-ветеринар, а справжня мріячка для всіх домашніх улюбленців. Вона народилася в невеликому містечку під назвою Умань, де ще з самого дитинства відчувала неймовірний зв'язок з тваринами. Ще у ранньому віці вона проводила безліч часу з своїм кошеням Мурчиком та собачкою Рексом, лікуючи їх уявними лікарськими засобами та вигадуючи цікаві ігри. Захоплення Світлани тваринами поступово перетворилося на її професійний шлях. Після закінчення ветеринарного коледжу вона відправилася на стажування до найкращих клінік, де вивчала найновітніші методи лікування та догляду за тваринами. Повернувшись у своє рідне місто, вона відкрила власну ветеринарну клініку, яка швидко стала популярною серед місцевих мешканців.