Бедлінгтон тер'єр (Bedlington Terrier, Rothbury Terrier, Rodbery Terrier)

Історія

Бедлінгтон-тер'єр – порода з багатовіковою історією, коріння якої сягають середньовічної Англії. Проте, її справжнє походження оповите таємницею. Популярна теорія стверджує, що ці собаки прибули до Англії разом із кочовими циганами.

Цигани використовували бедлінгтонів не лише для полювання на дрібну дичину, але й для крадіжок домашньої птиці з ферм. Незважаючи на елегантний вигляд, ці собаки мають відмінні мисливські інстинкти. Вони успішно винищували шкідників, зокрема щурів та борсуків.

Здібності бедлінгтонів привернули увагу місцевої знаті. Особливо захопився породою лорд Ротбері, чий маєток знаходився в Бедлінгтоні. Спочатку собак називали "ротбері-тер'єрами", але згодом прижилася назва за місцевістю.

Офіційна назва "бедлінгтон-тер'єр" з'явилася у 1825 році, коли її застосували до пса на ім'я Пайпер Ейнслі. Цей собака прославився своєю хоробрістю та витривалістю, полюючи навіть у похилому віці.

У процесі формування сучасного бедлінгтона були залучені інші породи, зокрема віппети, денді-дінмонт-тер'єри та керрі-блю-тер'єри. Перші виставки за участю бедлінгтонів відбулися в середині 19 століття, а в 1877 році в Англії було засновано Національний клуб бедлінгтон-тер'єрів.

Опис

Бедлінгтон-тер'єр – собака середнього розміру з атлетичною статурою. Характерні риси породи включають помірно довгі кінцівки, виразну грудну клітку та короткий хвіст. Голова відрізняється злегка видовженою мордою та звисаючими вухами. Особливістю є кучерява шерсть, яка утворює своєрідний "чубчик" від маківки до носа.

Забарвлення бедлінгтонів варіюється від блакитного і рудувато-блакитного до пісочного та червонувато-коричневого. Цікаво, що щенята народжуються темнішими – чорними або коричневими.

Особистість

Бедлінгтон-тер'єр – енергійний та життєрадісний компаньйон, який потребує активного способу життя. Ці собаки надзвичайно розумні, швидко засвоюють команди та вміють робити власні висновки. Вони виявляють глибоку прив'язаність до своєї родини, демонструючи ласку та відданість.

Бедлінгтони люблять бути в центрі уваги і часто розважають своїх власників кумедною поведінкою. Вони однаково добре почуваються як на активних прогулянках, так і в спокійній домашній обстановці. Проте, ці собаки погано переносять самотність і потребують постійної компанії.

Хоча бедлінгтони можуть бути чудовими сторожами, сьогодні їх рідко використовують у цій ролі. З іншими собаками вони зазвичай уживаються добре, але можуть проявляти агресію до особин своєї статі. Незважаючи на витончений вигляд, в разі конфлікту вони здатні на запеклу боротьбу.

Бедлінгтони добре ладнають з дітьми і зазвичай дружелюбно ставляться до незнайомців. Однак, їхні мисливські інстинкти можуть проявлятися у переслідуванні дрібних тварин під час прогулянок.

Навчання Дресирування бедлінгтон-тер'єра вимагає особливого підходу. Завдяки високому інтелекту, вони швидко засвоюють команди, але потребують розуміння мети навчання. Важливо показати собаці, що виконання команд приносить користь насамперед їй самій.

Ефективними методами є позиціонування себе як лідера та інтеграція команд у повсякденне життя. Це допомагає собаці усвідомити практичну цінність навчання. Заохочення та винагороди відіграють ключову роль, тоді як грубість і покарання є контрпродуктивними.

Догляд

Догляд за бедлінгтон-тер'єром передбачає регулярне розчісування їхньої кучерявої шерсті, яку часто стрижуть особливим чином. Важливо також підтримувати чистоту вух та очей, регулярно підрізати кігті та купати собаку.

Поширені захворювання

Хоча бедлінгтон-тер'єри загалом вважаються здоровою породою, вони можуть страждати від певних захворювань:

• Мідний токсикоз (спадкове захворювання)
• Вивих надколінка
• Дистихіаз
• Ниркова кортикальна гіпоплазія
• Дисплазія сітківки

Регулярні ветеринарні огляди допоможуть вчасно виявити та запобігти розвитку цих захворювань.

Автор: Світлана Савіцька — це не просто блогер-ветеринар, а справжня мріячка для всіх домашніх улюбленців. Вона народилася в невеликому містечку під назвою Умань, де ще з самого дитинства відчувала неймовірний зв'язок з тваринами. Ще у ранньому віці вона проводила безліч часу з своїм кошеням Мурчиком та собачкою Рексом, лікуючи їх уявними лікарськими засобами та вигадуючи цікаві ігри. Захоплення Світлани тваринами поступово перетворилося на її професійний шлях. Після закінчення ветеринарного коледжу вона відправилася на стажування до найкращих клінік, де вивчала найновітніші методи лікування та догляду за тваринами. Повернувшись у своє рідне місто, вона відкрила власну ветеринарну клініку, яка швидко стала популярною серед місцевих мешканців.