Американський водяний спанієль (American Water Spaniel)

Історія

Американський водяний спанієль - це порода мисливських собак, що зародилася на початку 19 століття в мисливських господарствах вздовж річок Фокс і Волк. У ті часи люди активно освоювали нові території, а полювання було важливою складовою їхнього життя та побуту. Тож мисливцям потрібен був універсальний пес, здатний допомагати як у воді, так і на суші - витягувати з води здобич, знаходити її в густих хащах і очереті.

Ідеальний помічник мав бути компактним, щоб його можна було взяти в човен, а крім того, мати густу, кучеряву шерсть для захисту від холодної води річки Фокс. Тому американських водяних спанієлів спочатку називали американськими коричневими спанієлями - невеликими, міцними, з чудовим нюхом і подвійною кучерявою шерстю, стійкою до води, колючок і гілок. Вага цих собак сягала 20 кг.

Проте з часом, коли полювання перестало бути засобом виживання, а кількість качок в регіоні зменшилася, популяція породи почала згасати через відсутність попиту на вузькоспеціалізованих мисливських собак. Вважається, що американський водяний спанієль став основою для розвитку породи бойкін спанієль. Для його виведення схрещували:

• Англійського водяного спанієля
• Індіанську собаку
• Ірландського водяного спанієля
• Ретривера
• Пуделя
• Суссекс-спанієля або інший вид польового спанієля

У 1985 році ця порода отримала офіційний статус у штаті Вісконсин. Хоча її не класифікують як ретривера чи спанієля, і вона не може брати участь у польових випробуваннях AKC, американські водяні спанієлі можуть змагатися в мисливських тестах AKC та тестах ретриверів під егідою Американського клубу цієї породи (AWSC). Нині ця рідкісна порода знову набирає популярність.

Зовнішній вигляд

Американські водяні спанієлі - це компактні, проте мускулисті собаки з міцним тілом. Їхня голова широка, з звисаючими вухами, а кінцівки середньої довжини. Шерсть двошарова: зовнішній шар більш кучерявий, а внутрішній лежить хвилями. Такий подвійний покрив захищає собаку від води зсередини та механічних пошкоджень ззовні. Стандарт породи вимагає, щоб колір очей гармоніював з забарвленням шерсті та не був жовтим.

Опис

Сучасні американські водяні спанієлі - це дружні, ласкаві та відкриті собаки. Однак, на початку формування породи вони вирізнялися норовливим характером, впертістю, сильними мисливськими інстинктами та неприязню до чужинців. Заводчики докладали багато зусиль для виведення більш врівноваженого темпераменту.

Незважаючи на це, мисливські інстинкти та певна вперта характеристика залишилися. Спанієлі не надто швидкі плавці, проте мають чудову витривалість і можуть триматися на воді дуже довго. Ці активні собаки потребують фізичних навантажень, довгих прогулянок, ігор та розумових стимулів. Вони розумні, часто прагнуть висловити свою позицію, бути в центрі уваги.

До дрібних тварин і птахів спанієлі ставляться як до здобичі - цю рису складно викорінити. Але з дітьми вони загалом доброзичливі. Американський водяний спанієль - класична "сімейна" порода, яка сильно прив'язується до господарів. Передача такої собаки іншій родині у зрілому віці може стати для неї психологічною травмою. Більше того, навіть в своїй сім'ї вони часто обирають "головного" господаря, якому беззастережно довіряють.

Спанієлі добре сприймають дресирування, особливо активні та різноманітні тренування. Вони непогано пристосовані до життя в квартирі, але при браку навантажень і прогулянок можуть стати занадто руйнівними.

Характер

Американські водяні спанієлі мають генетичну схильність до таких хвороб:

• Прогресуюча атрофія сітківки
• Катаракта
• Алергії
• Епілепсія
• Цукровий діабет
• Гіпотиреоз
• Захворювання залоз, що призводить до облисіння

Тож власникам цієї породи варто ретельно стежити за здоров'ям своїх вихованців.

Автор: Світлана Савіцька — це не просто блогер-ветеринар, а справжня мріячка для всіх домашніх улюбленців. Вона народилася в невеликому містечку під назвою Умань, де ще з самого дитинства відчувала неймовірний зв'язок з тваринами. Ще у ранньому віці вона проводила безліч часу з своїм кошеням Мурчиком та собачкою Рексом, лікуючи їх уявними лікарськими засобами та вигадуючи цікаві ігри. Захоплення Світлани тваринами поступово перетворилося на її професійний шлях. Після закінчення ветеринарного коледжу вона відправилася на стажування до найкращих клінік, де вивчала найновітніші методи лікування та догляду за тваринами. Повернувшись у своє рідне місто, вона відкрила власну ветеринарну клініку, яка швидко стала популярною серед місцевих мешканців.